За час свого існування футбольна школа «Атлет» виростила чимало талановитих футболістів та тренерів. Одним з таких вихованців є Боровик Дмитро Олегович. Нині він працює на посаді помічника тренера команди 2002 року народження. Пропонуємо до Вашої уваги інтерв’ю з надзвичайно цікавою та цілеспрямованою особистістю.
- Дмитре, розкажи, будь ласка, як і коли ти почав займатися футболом?
- На своє перше тренування я прийшов у футбольний клуб «Восход», коли мені було 6 років. Це була перша спроба потрапити у футбол, яка щоправда завершилася невдачею, адже після тренування мені сказали, що я не готовий грати. Пам'ятаю, тоді з мамою йшли додому і я був дуже засмучений... Я не розумів чому мене не хотіли взяти у команду, адже бажання грати було надвелике. Але незабаром після цієї ситуація однокласник розповів мені, що у нашій школі проводиться набір у футбольну секцію, до якої ми вирішили піти разом. Там вже не було ніяких нарікань і, прийшовши додому, я все батькам розповів, а вони мені з радістю підтримали.
- Чому твій дитячий вибір впав саме на футбол?
- У дитинстві ми з батьком частенько дивилися футбол. Він вболівав за «Динамо», мабуть, як і більшість людей у той час. Я гадаю, що ту любов, яку він мав до футболу, він і передав мені. І хоча у дитинстві я ще не зовсім розумів весь сенс гри, але мені було дійсно цікаво за нею спостерігати.
- А як ти потрапив в «Атлет»?
- Все просто. Тренером у школі, де я займався, був Мурашенко Дмитро Костянтинович. І от коли він формував собі «атлетівську» команду 1995 р.н., то її кістяк склали гравці нашої школи.
- Зараз ти сам працюєш на посаді помічника тренера. Одразу хотів створити таку кар'єру?
- Нині працюю в парі з Мурашенком Дмитром Костянтиновичем із хлопцями 2002 р.н., а на початку навчального 2016 року ще набрав групу початкової підготовки на базі СЗШ №284. Відверто кажучи, створити кар'єру тренера хотілося пізніше, адже було велике бажання ще пограти у футбол. Але враховуючи ті обставини, які були, я задоволений тим, що моє футбольне життя продовжується далі вже в якості тренера.
- Твоя кар'єра гравця зупинилася після травми, отриманої в одному з матчів за дорослу команду «Атлета». Як твоє самопочуття зараз та чи не плануєш повертатися у дорослу команду?
- Так, той матч і день точно залишаться у моїй пам'яті. Можна сказати, він кардинально змінив моє життя. Дякую, почуваю себе добре, слава Богу! Хоч вже і минуло 2.5 роки, але весь цей час знаходжуся під лікарським контролем. Звичайно, сили і бажання грати у футбол є, але поки що обмежуюся фізичними вправами для підтримки форми.
- Тоді повернемося саме до тренерської кар'єри. Як знаходиш для себе мотивацію для розвитку?
- Скажу так, мені тільки 21 і ще багато чому потрібно вчитися, щоб гідно працювати на тренерській посаді. Всі мої колеги істотно старші за мене, тому я частенько щось в них переймаю, дізнаюсь цікаве і корисне на прикладах їхнього досвіду – за що їм і вдячний, адже вони завжди готові допомогти. Щодо мотивації, то її вдосталь. ДЮСШ «Атлет» – одна з найкращих футбольних шкіл у Києві і тому, щоб бути частиною їхньої команди ,треба докласти максимум зусиль!
- Це надзвичайно добре, що ти повністю віддаєш себе справі, яка тобі подобається. Але чи бувають у тебе такі моменти, коли хочеться просто відпочити від футболу?
- Бувають і такі моменти. Частіше за все таке трапляється наприкінці сезону, коли вже накопичилась втома через кількість зіграних матчів. Але ти розумієш, що не можна її показувати, адже діти дуже добре відчувають, коли ти даєш слабинку. У підсумку, це відображається на грі і ми отримуємо негативний результат. Тому, важливо тримати себе в бойовій готовності впродовж всього сезону.
- Є якісь секрети як "перезаряджаєш" себе?
- Намагаюся відволіктись від футболу. Найкраща «перезарядка» – це час, проведений у колі рідних та друзів.
- Зазвичай у людей є певні кумири у тій галузі, у якій вони працюють. Чи є у тебе улюблений всесвітньо відомий тренер, на принципи якого ти також рівняєшся?
- Якщо брати тренерську діяльність, то мені імпонує робота італійця Карло Анчелотті. Він відкритий до гравців і вміє знайти підхід до кожного з них, щоб гарно побудувати командну гру.
- І давай наостанок, що для тебе означає «Атлет»?
- "Атлет" - це моя друга сім'я! В цьому клубі я виріс як гравець, а зараз цей клуб допомагає мені стати тренером!
Suzanna Z
http://fcatlet.kiev.ua/borovyk-d-o-v-tsomu-klubi-ya-vyris-yak-hravets-a-zaraz-tsej-klub-dopomahaje-meni-staty-trenerom/
